Як я ледь не став Web–програмістом

Пише Анонімус: «Діючі особи: я, мама, кадровичка № 1, кадровичка № 2, група хмурих web–програмістів.

Настав час йти в наймити тож я сів вивчати JavaScript, PHP, MySQL, HTML і трохи CSS. Найбільшу увагу приділив JavaScript. Робив конспекти і картки в Anki. Через якийсь час продивився оголошення на DOU і виявив що всі використовують якесь jQuery, а сам по собі JavaScript по суті мало кому потрібен. Тупорилі web–програмісти всі як один скрізь пхають jQuery і Twitter boostrap та все що завгодно, аби тільки пошвидше та менше зусиль прикладати, і плювати вони хотіли на трафік та розмір і кількість скриптів. Ті з тупорилих, що зі стажем, хвацько маніпулюють бібілотеками та знають з сотню плагінів до jQuery на всі випадки життя і нічого не знають про DOM. Підучивши jQuery і забивши на фреймворки на JavaSript, почав розсилати CV.

Випросивши в матері грошей під майбутню тисячодоларову зарплату (вона хотіла, щоб я пішов на роботу і заробив сам) та одягнувши найкраще з того що в мене було (зокрема джинси з secondhand), я поїхав в мать городов русских на співбесіду. Потовкшись в йобаних маршрутках, ентузіазм кудись зник і мене почали мучити погані передчуття тож, навіть не зважаючи на довгі пошуки потрібної адреси, приїхавши завчасно, я почав з телефону повторювати те що, як розраховував, будуть випитувати на співбесіді.

Призначено було на 11:00
Піднявшись разом з озброєним охоронцем–супровідником (інший залишився стерегти в вестибюлі) на потрібний поверх я виявив, що мене не чекали. Кадровичка № 1 сказала, що ніякої співбесіди не призначала, листа не присилала, але все ж милостиво погодилася мене прийняти. Після нібито (вже не памʼятаю точно) двадцятихвилинного очікування в коридорі на диванчику мене запросили всередину приміщення, яке винаймала компанія „Дубль пусто“. Першим на що я звернув увагу були столи в 3 ряди ніби привезені з моєї шараги і такі ж стільчики. Схожість зі студентською аудиторією підсилювали притулені до столів портфелі, що стояли прямо на підлозі. Хто в навушниках, а хто без. Хмурі web–програмісти сиділи з напруженими обличчями, втупившись в ноутбуки. Здавалося, що вони ніколи не розмовляють між собою. Ніхто не підвів голови, коли я увійшов. Лише двоє, які про щось тихо перемовлялися, виявили зацікавленість і зобразили щось на кшталт ввічливого привітання.

Пожалівши цих майбутніх сколіозників і розпрощавшись з кабінетом зі зручним кріслом який, як я вважав, положений будь–якому програмісту, наступне на що я перевів свій погляд була кадровичка № 2, що сиділа за столом на чолі трьох рядів хмурих web–макак. Все це водночас нагадувало квочку з курчатами і вчительку з учнями. Асоціація зі школярами та вчителькою підсилилася, коли один з хмурих підійшов до неї та попросився вийти.

Оминаючи стіл, заставлений банками Nescafe, чому я неприємно здивувався, бо розраховув на зернову каву та кавомашину з капучінатором, печивом, чашками та цукром і присунутий до столу кадровички № 2 я прослідував за кадровичкою № 1, яка саме повела мене за собою помахом руки та сказала, що це тимчасова обстановка і невдовзі вони переїдуть в краще приміщення. Повела вона мене, як я гадаю, в свій кабінет де все і сталося. Поряд з кабінетом відразу за стіною був туалет. Швидко зʼясувалося, що мого CV вона не читала, а листа з тестовим завданням за її словами не приходило. Невдовзі приєдналася кадровичка № 2 і кинувши погляд на її цицьки під рожевою кофтою в мене чомусь виникло сильне бажання подрочити; потім я спробував собі уявити як це срати в туалеті, що був за стіною і двері якого виходили в зал з хмурими web–програмістами. Як після цього дивитися в очі своїм колегам, котрі будуть знати, що ти щойно посрав? Від думок про онанізм і кал мене відволікли запитання кадровички № 1.

Оголошення було написано в доволі легкій формі, так би мовити. Було написано AJAX, знання Codeigniter або інших PHP–framework, MySQL, протоколу HTTP 1. Ще була приписка про безкоштовні печеньки і каву. Розпочали ж з того що спитали що я знаю про картографію і векторну графіку; поцікавилися про оцінки з математики і геометрії. Питали що відбувається між переходом по URL в браузері та HTTP–запитом на сервер. Питали щось про SQL та ООП в JavaScript. Під кінець пішли ідіотські запитання про те ким я себе бачу в їхній фірмі через 3 роки, чому я вибрав саме їх, скільки хочу грошей та ще якісь підступні питання особистого характеру, мабуть, націлені на складання психологічного портрету чи щось таке. Вже після перших хвилин подумав, що краще просто встати й піти, але обливаючись потом та белькочучи щось просто аби не мовчати, досидів до кінця. Тестове завдання так і не показав, тому що забув пароль до електронної пошти, а пароль до Dropbox навіть не знав. Випроваджучи мене з охвісу, сказали що передзвонять. Дзвінка не дочекався, але через 10 днів прислали листа з відмовою».

Надіслав Анонімус