Протоколы айтишных мудрецов

Вечер в хату, Ебаные коллеги! Фейсбуком прибило. За свою карьеру пару десятков таких «одаренных» встречал, но первый раз вижу, чтобы этим гордились, и это, судя по тексту, не юный вайтишник с вейпом, а уже как раз тот, кому пора начинать думать о жизни после 35.

Вот, собственно, линк https://dou.ua/lenta/columns/main-secret на высер этого долбоеба, ну и, блядь, конечно где ж ему быть — на Сыроварне. Выводы делайте сами, я постараюсь насрать тут свои ебаные умозаключения:
картинка не сохранилась в архиве

«Про автора: Юрій Савка — має 8+ років досвіду роботи в ІТ, наразі працює на посаді Senior PHP developer в компанії Rocket Internet в Берліні, веде блог]»

Так, имеем дело с Синьйором помидором.

«На той момент я не знав PHP, не уявляв собі, «що відбувається між тим, як натиснути кнопку Ентер, і тим, як гугл покаже тобі форму пошуку». Не знав патернів програмування, різниці між SOLID і GRASP, абстрактним класом та інтерфейсом. Я був жахливим програмістом і прекрасно це розумів, але діватись було нікуди — я сів і почав писати код.»

Ну если дальше почитать, то, особо и ничего не изменилось.

«Код був написаний на Смарті та грішив усіма можливими помилками початківця. Тим не менше, один з моїх колег по «об’єднанню» зумів здати його чи то як лабораторну, чи то навіть як курсову роботу. Інший знайомий попросив мій код як основу для свого «стартапу», мовляв, його теперішня версія трохи поступається у функціоналі»

Свое гавно он еще и распространял таким же дебилам, прям начинающий драг-дилер. Ну и хорошо показывает «уровень» образования нашего айти.

«Після написання мого першого сайту я так само не знав програмування і так само не вмів писати код. Але, на щастя, про це ніхто не здогадувався. І мій сусід по кімнаті, коли йому пощастило десь вихопити проект за 100 баксів, пішов з ним напряму до мене.

Як ви розумієте, щедрістю замовник не вирізнявся, але, на щастя, сусід по кімнаті мені трапився настирний і свою половину платні відпрацював чесно — гроші ми таки отримали.»

Хлопчина честно признался, что наебал друга, наговнокодил, а дружбан вытянул проект на себе, но бабосики пополам поделили, и гордится этим! Мразь детектед! У них же сто пудов общие знакомые, сто пудов из этой среды, и сто пудов они узнали и сраного автора, и того парня — на его месте я бы нашел эту гниду и дал пизды.

«Більшість моїх однокурсників на той час теж працювали. Хтось — так само, як я, на фрілансі, хтось — в шарагах на півробочого дня, де їхні перші проби клавіатури продавали, як роботу «сіньйорів». Дехто зависав цілими днями на топкодері, заробляв гроші на платних контестах і деколи навіть писав туди статті. Нас об’єднувало одне — ми були поганими програмістами. Але робили все, щоб стати хорошими.»

По Фрейду, уже не первый раз в тексте он говорит о том что он хуевый, но чувак гордится этим.

Подходим к самому интересному:

«Він мене допитувався, як я зміг стати настільки крутим програмістом (мірилом крутості були зароблені гроші), і які книжки я читав, щоб досягнути того, що маю зараз. Я вигадував якісь відмазки, цитував Ейнштейна з його «найкраща практика — це теорія», але основної своєї таємниці я тоді так і не видав.»

Крутость, гроши? Интересно, о каких суммах идет речь?

«Синдром самозванця
Мій секрет був у тому, що ніяким крутим програмістом я насправді не був. Адже про системи, в які безстрашно ліз у пошуках багів, я не знав практично нічого. Пересувався наосліп в нагромадженні модулів, копіював шматки коду з одного місця в інше і міняв їх випадковим чином, аж поки вони не починали працювати. Ми ще жартома називали це генетичним програмуванням: так само працює еволюція.»

Даже не говнокодер, те хоть как то пытаются думать, а тупо дебил, который просто играет кусками кода в пятнашки и ждет чтоб заработало на авось.

«Ця таємниця переслідувала мене добрий десяток років.»

Напрашивается вывод, что за десять лет он так и нихуя ничему не научился.

«Я страждав синдромом самозванця, чекаючи, що ось-ось усі навколо зрозуміють, що насправді я ні бельмеса не петраю в тих матеріях, про які впевнено говорю на співбесідах, недостатньо знаю про технології, які використовую в продакшні і не зможу напам’ять розповісти про 7 рівнів мережі. Часто мені снилося, як строгий вчитель викликає мене до дошки і примушує написати потрібний формат дати. А я не можу, бо я гуглю його кожен бісовий раз!
А потім я заспокоївся. Не тому, що став раптом супер-експертом і «вивчив» нарешті програмування. Натомість я зрозумів, що всі навколо такі самі телепні, як і я.»

А вот и ответ — он сам признает, что нихуя он не учил, ничего не понял, и так сойдет! Но омерзительно другое, что все вокруг такие же, что все те погонщики, хрюши, синьоры, что с ним работали и что его собеседовали не просекли что он конченный дебил, значит и сами нихуя не отстреливают.

Дальше сий Конфуций дает советы юнцам за жизнь, как строить карьеру и жить вообще, и как то пытается покрасоваться какой он пиздатый, но это уже не воспринимается как правда, читая первую часть его опуса.

С одной стороны этот мудак в жизни никогда не пропадет, он умеет изворачиваться, он может наебывать, голодным точно не останется, и в случае пиздеца быстро переквалифицируется. Дорога ему в слюнявцы микрофона и открывателя каких то очередных говнокурсов, а может даже и Погонщика на именитой галере, и, как мне кажется, он может там добиться успеха.

Вопрос в другом — это уже, блядь, модно стало, на весь интернет расписывать какой ты сука тупой, что тебе за хуй знает что платят, и гордиться этим? А потом и появляются статьи на Ебаном о смысле жизни до и после 35, о том что все вокруг хуевые говнокодеры, что айти прогнило, что заказчики просекли тему своего наебалова и нас вот вот подожмут индусы напару с AI. Блядь, ну нахуя о этом орать кругом? Ну наебал, ну молодец, но молчи. Засираешь репутацию всей индустрии галерной синхронной гребли, а потом первым же будет ныть что пайку уменьшили. И что самое интересное — в коментах там ему все вылизывают, значит тоже узнали себя.

И блядь, оно дает советы на правах гуру та вчителя, и сука найдутся ж десятки малолетних долбаебов, которые воспримут его высер за истину и так дальше и поплывут по жизни. А вы потом жалуетесь, что у вас на галере джуны понятия не имеют как грести, и учиться не хотят и вы гребете за них и нихуя кроме галеры в жизни не хватает времени и начинает экзестенциальный кризис среднего возраста рядовой гребной единицы.
После приема у психиатра и оглашения диагноза скажите спасибо Юрке Савке и ему подобным.