Заборонити ворожий софт за рік не змогли. Заборонити тобі кордон — за секунду

30 червня Рада не змогла ухвалити закон, який забороняв ворожий софт. Той самий законопроєкт чекав голосування з минулого липня — цілий рік. За цей рік перелік заборонених програм виріс із 416 до 880 позицій, а голосів усе одно не знайшлося. 70% бізнесу досі сидить на 1С — російському продукті, чийого розробника санкціонували ще два роки тому. Тобто вигнати софт ворога з власних комп'ютерів держава не змогла. Забракло духу й 226 кнопок.

А тепер згадай, що ця сама держава забороняє без жодного засідання. Виїхати за кордон чоловіку двадцяти п'яти років — заборонено, миттєво, без комітетів і експертиз. Сказати «ні» біля метро — заборонено. Спланувати власне життя на рік уперед — теж якось не передбачено. Відчуваєш різницю? Коли заборона стосується ворога, потрібен рік, висновки й 226 голосів. Коли заборона стосується тебе — достатньо бусика й людини у формі.

Це й є портрет влади, яка плутає, з ким воює. Список заборонених для ворога програм вона веде акуратно, мов бібліотекарка, — і не вмикає. Зате список того, чого не можна тобі, працює без збоїв і без жодного закону. Айтівець, який роками тримав цю країну на плаву податками, раптом дізнається, що держава бачить у ньому не платника й не фахівця, а позицію в іншому переліку — там, де навпроти прізвища стоїть не «заборонено», а «придатний».

Нам кажуть: ми воюємо з диктатурою, щоб лишитися вільними. І це правда — ворог справді хоче відібрати все. Прикро тільки, що поки ми боронимо свободу ззовні, всередині її щороку стає трохи менше: куди тобі можна поїхати, що ти мусиш, коли тобі дозволено сказати «ні». Можна зупинити диктатора на кордоні — і непомітно завести маленького вдома. У кожному кабінеті, який звик вирішувати за тебе все, починаючи з того, чи маєш ти право поїхати.