Как тимлид начинает новую жизнь после развода (Обновлено)

Пишет Анонимус: «Этот пост написал в эмоциональном порыве. Потом долго раздумывал стоит ли публиковать. Решил — таки стоит, по разным причинам.

Недавно позвонила бывшая сотрудница, нужно помочь общей знакомой. Она тяжело переболела Ковидом вместе с малышом, одна дома. Родственников в Киеве нет, муж (привитой) уехал и по телефону рассуждал, как они не вовремя заболели. После Ковида плохо себя чувствовала, пошла к врачам.

Обнаружили опухоли…

Вчера супруга полдня провела с ней в больнице. Тяжёлое место. Врачи смотрят результаты обследований и молчат. Сообщила мужу — «Опять ты заболела, попей гормональные таблетки и все пройдет». Полное безразличие. Стало понятно, что решил бросить жену с ребенком и начать новую жизнь. Зачем заморачиваться? Чего только стоит фраза: «Скорее сдохни». Удобно, не будет жены — не будет проблем. Что тут скажешь…

Неужели у тимлида нет ни человечности, ни совести, ни средств. После многих лет вместе. Мне казалось при болезнях в семье не бросают никого. Оказывается, супруг взял неделю отпуска, чтобы перевести свои вещи на новую квартиру и подготовить иск в суд на развод. Самое время на развод, зачем больная жена с ребенком. Может я чего-то не понимаю в сегодняшнем мире и это ок? Люди к домашним питомцам относятся лучше и не выбрасывают, когда болеют.

Я много лет знаю эту девушку, всегда улыбчивая, трудолюбивая, отзывчивая, очень добрая, я б сказал наивно добрая. Все о ней очень тепло отзываются, многим она помогла.

Нужен хороший онколог. Может вы или знакомые сталкивались с таким, нужна хорошая клиника и врач? Малышу нет и двух лет, человек в растерянности, нужно бороться, но трудно одной с ребенком без поддержки. Она ездит с малышом по врачам, пока папа очень сильно «работает». В конторе низкие зарплаты или кто-то жлобится. «Через суд буду переводить деньги, если не сдохнешь к тому времени». Если сдохнет — кто ребенком будет заниматься?

Нужна просто поддержка. С ней многие знакомы, многим она помогла, поддержала в свое время. Теперь наша очередь вернуть ей веру, подорванную одним нашим коллегой, так сказать… Как вообще в такой ситуации поддержать человека? Нужны ваши советы.

Давайте сделаем чудо, то что возвращает веру в людей. У ребенка в декабре день рождения, давайте станем добрым Сантой. Мама в это время скорее всего будет в больнице. Если кто хочет просто морально поддержать, welcome».

Update:

«Шановні айтішники,

Це я героїня даного посту, якій деякі з вас побажали сдохнути і ще купу гидоти. Всім дякую, пора завершувати.

На цей ресурс з початком декрету я не заходила, але завдяки дорогому чоловіку — зайшла почитати, як його «підтримують» деякі і яка я… Мені надзвичайно боляче читати ваші коментарі, нікому з вас я нічого поганого не зробила.

До декрету я ніколи не була на утриманні чоловіка, в мене були вищі ніж в чоловіка і зарплати, і посади. Коли потрібні були кошти на купівлю квартири, я працювала з овертаймами, працювала на 2-3 роботах.

Неочікуваний діагноз викликав паніку і прохання до чоловіка про допомогу з дитиною. Мені потрібна була підтримка і розуміння, не кожен день люди стикаються з таким діагнозом. Взамін я отримала грубість, насмішку рідної як на той час я думала людини. Перед тим як бажати комусь смерті, уявіть, що ви в такій ситуації. Як вам? То не бажайте іншим.

Не потрібно мені писати гидоту, вона характеризує тільки тих, хто це пише. Карма така штука, не знаєте коли вернеться до хама.

Кошти на своє лікування я сама знайду, так що не переживайте за фінанси цього «ліда». Коли одружувались, полювати не було за чим –джун зі зйомної хрущовки шість років тому, місяцями в пошуках роботи, а як підріс, так порахував, що розвестись вигідно, і плювати на все.

Кожен з нас прийняв рішення і не бреши, не поливай болотом, будь мужчиною хоч тепер, а то ховався за жінок все життя. Хворобами як і смертю не маніпулюють, а розказують, чекаючи на підтримку і в адекватних людей це нормально. Дякуючи тобі, за 6 років я стала сильною, а за останні два місяці — я зрозуміла, що розраховувати можу лише на себе. Коли ти хворів чи просто нив (це для тебе типово маніпулювати на жалість – голова болить, втомився, живіт крутить — пригадуєш) я тебе возила до лікарів.

Може в тебе проблеми на роботі, може ти досі не можеш пережити смерть близької людини. За осінь я втратили чотирьох, і час не лікує, він лише переключає увагу, притуплює біль. А потрібно жити далі.

«Довела» дуже обширне питання, і якщо звичайні побутові питання: викинути сміття, пропилесосити, чи піти разом погуляти з дитиною після роботи — це «довела», то в тебе все ок? Чому з вересня ти неадекватно реагував на звичні прохання не курити — дитина цим дихає, не поводитись як хам — дитину це лякає і пригнічує… Ти реагував скандалами. Де ти ходив до 12 год і після 17 год кожного дня? Ось тут питання адекватності твоєї поведінки. І це я не описую інші неприглядні моменти, ти їх знаєш.

Щодо дитини, вона не маріонетка, яка чекає твоїх грошей, вона чекає любові, підтримки і часу, який з нею проводять.

Я не просила тебе нічого, крім допомоги з дитиною, поки я в лікаря, але і це я пофіксила. Мене не потрібно водити по лікарях з тиском, хамством, занудством, мені і так не легко, а чути твій пресинг зовсім нестерпно. Людина яка реально хоче допомогти — не записує на телефон розмови, не гуляє з дитиною 20 хв під аудіо запис. Ти «чудовий, турботливий чоловік і батько», який всі дві год перебування зі мною і дитиною записав на телефон. Хіба так люди допомагають, підтримують? Потуги твоїх родичів і друзів, перекреслювання чорним маркером нас з дитиною на фотографіях — спрацювали. Наскільки це низько.

Я все життя підтримувала ідею, що людина незамінна і цінна як індивідуальність. Але ти правий люди як речі замінюються.

В тебе була сім’я, люди які тебе безумовно любили. Дитина це не копілка в яку закинув гроші і через 18 років чекаєш дивіденти. Вона чекає тепла, ласки, любові, того що я десятки раз тобі пробувала донести.

Ти переживаєш, що залишишся без роботи і не буде тобі на що жити. Не переживай, я тобі допоможу. Буду виплачувати тобі аліменти, от тільки виздоровію і влаштуюсь на роботу. І на машині, як пасажира, можу підвезти, шість років возила. Звертайся, якщо що. Зла на тебе не тримаю, живи своїм життям. В нашому житті ти минуле, з гідністю прийми це і шукай далі своє щастя. »

Прислал Анонимус